Иск в ЕСПЧ против военного положения

27 Ноября 2018

Заява в ЄСПЛ. Описова частина
 
E. Описання фактів
 
Заявник є політичною партією в Україні. В якості політичної партії, Заявник брав участь в парламентських виборах і постійно проводить демонстрації та інші масові заходи з невеликим числом учасників. Заявник видає газету "Набат". Політична активність Заявника особливо значна в період виборчих кампаній.
 
26.11.2018 року Президент України видав Указ №390/2018 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26.11.2018 року" щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету і незалежності України та ведення воєнного стану в Україні" (надалі-Указ), яким  введено воєнний стан в Україні.  
 
26.11.2018 року прийнято Закон України Про затвердження Указу Президента України "Про ведення воєнного стану в Україні (надалі - Закон).
Даним законом воєнний стан вводиться не по всій території України, а лише в окремих областях: Вінницькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Чернігівській, а також Донецькій, Запорізькій, херсонських областях та внутрішніх водах України Азово-Керченській акваторії. 
 
Базовим регіоном Заявника є Одеська область, на якій Указ вводить обмеження свобод.
 
Воєнний стан було введено в зв'язку з єдиним інцидентом: затриманням 25.11.2018 року прикордонниками Російської Федерації українського громадянського буксира і двох військових катерів, які проходили біля окупованого Росією українського Криму. За версією Російської Федерації, неспростованої українською стороною і, яка не суперечить опублікованими даними радіоперехоплення, затримання було пов'язано з тим, що українські кораблі, в тому числі військові, відмовилися вийти на радіоконтакт, пройти необхідну реєстрацію і здійснювати пересування відповідно до навігаційного розкладу, чим створювали небезпеку для судноплавства.
 
Для затримання, російські прикордонники застосували мінімально необхідну силу: своїми кораблями прагнули зруйнувати кермові системи українських кораблів. Мінімальність застосування сили російською стороною підтверджується ушкодженнями, отриманими їх кораблями під час зіткнення.
 
Як вбачається з радіоперехоплення, російські прикордонники застосували зброю - за їхньою версією, виключно для попереджувальної стрільби - тільки після того, як українські кораблі привели свої знаряддя в бойову готовність.
 
За загальною нормою, провокація протиправної поведінки не повинна мати позитивних наслідків для провокатора. Поза сумнівом, українська сторона спровокувала інцидент, відправляючи військові кораблі для "прориву в Азовське море". При цьому, відсутня будь-яка необхідність переходу українських катерів в Азовське море, і російська сторона не перешкоджала такому проходу за умови дотримання загальноприйнятої процедури навігації (Босфор, Суец), тим більше - в оспорюваних територіальних водах.
 
F. Заява про стверджувані порушення Конвенції та/або Протоколів до неї і Ваші доводи
Стаття 15 § 1 
Заявник стверджує, що Указ порушує баланс суспільних і приватних інтересів, а саме: не спрямований на досягнення реального суспільного інтересу, служить лише цілям виборчої кампанії, істотно і непередбачувано порушує права Заявника.
 
Ст.15 § 1  Конвенції встановлює критерії для обмеження свобод. Вони можуть вводиться в період "війни чи іншої вкрай суспільної небезпеки". Причому, "небезпека" повинна бути не будь-якою, а "загрозою життю нації". Інший релевантний критерій: обмеження можуть бути введені "в тій мірі, яка строго необхідна в силу обставин даної ситуації".
 
ЄСПЛ зазначає, що під "іншу суспільну небезпеку" підпадає "виняткова ситуація кризи або термінової небезпеки, яка впливає на населення в цілому і являє собою загрозу організованої життя суспільства, з якого складається держава" (Lawless v. Ireland (no. 3), § 28).
 
Інцидент, що стався між кораблями 25.11.2018 року не є "загрозою життю нації". Не є інцидент і "винятковим": за п'ять років неоголошеної російсько-української війни, проросійськими силами сепаратистських анклавів України захоплено і знищено велику кількість української військової техніки і цивільних об'єктів. Проте, військовий стан не було оголошено, коли бойові дії на сході України йшли досить активно, а питання територіальної цілісності України було відкритим. Президент визнає в Указі, що інцидент був "черговим", що є несумісним з винятковістю ситуації.
 
Інші факти російсько-української неоголошеної війни, згадані в Указі як підстави, не конкретні або не задовольняють критеріям терміновості і винятковості. Вони діють на протязі тривалого часу, і весь цей час Україна вела військові дії, не вдаючись до обмеження базових свобод громадян воєнним станом.
 
Відсутність терміновості підтверджується і тим, що Указ був введений в дію Законом через два дні після прийняття Закона парламентом. 
 
Інцидент з кораблями не погрожував не тільки всій Україні в цілому, але і якомусь одному регіону (Ireland v. The UK, §205). Не можна сказати, що інцидент погрожував навіть Криму, оскільки, що парадоксально, саме в Криму Україна і не ввела військовий стан.  Інцидент   не   становив небезпеки такої, що звичайні заходи для   забезпечення громадської безпеки явно недостатньо (Denmark, Norway, Sweden and the Netherlands v. Greece (the "Greek case"), Commission report, §153).
 
Не дотримано балансу інтересів для обмеження свобод.
 
Указ Президента свідомо не спрямований на досягнення заявлених у ньому цілей. Очевидно, що за відсутності розгортання конкретних ешелонів мобілізації, за 30 днів неможливо виконати "забезпечення поставки Збройним силам матеріально-технічних ресурсів і майна". Указ не містить жодної конкретної інструкції про дії органів влади, крім підготовки бомбосховищ, якась діяльність явно не вимагає обмеження базових свобод громадян.
 
Поза сумнівом, що держава навіть не почне реалізацію декларативного п.4 Указу: уряду "ввести в дію план впровадження і забезпечення заходів правового режиму воєнного стану". У будь-якому випадку, ці декларативні вимоги Указу ніяк не вимагають обмеження свобод.
 
Введені воєнним станом обмеження свобод порушують критерії Суду, який перевіряє:
- чи були звичайні закони достатні, щоб впоратися з небезпекою надзвичайної ситуації (Lawless v. Ireland (no. 3), § 36; Ireland v. the United Kingdom, § 212); протягом 5 років війни звичайні закони були достатні;
 
- чи були обмеження реальною відповіддю на надзвичайну ситуацію (Brannigan and McBride v. the United Kingdom, § 51);
 
- чи були обмеження свобод обмежені і обгрунтовані (Brannigan and McBride v. the United Kingdom, § 66); ні, обмеження не були вузькими - наприклад, заборона лише проросійської агітації. Обмеження залишилися невідомими, які не обмежені, максимально широкими, в порушення Hirst no.2 v the UK;
 
- чи може суд розглядати конкретні обмеження свобод (ibid., § 54);
 
- чи передбачені гарантії проти зайвого втручання в реалізацію свобод (ibid., §§ 216-219; Lawless v. Ireland (no. 3), § 37; Brannigan and McBride v. the United Kingdom, §§ 61-65; Aksoy v. Turkey, §§ 79-84).

....

Материалы на похожую тему